Аполлон і я

48

Працюю тележурналістом, відповідаю за сюжети на теми культури й мистецтва. Як же безмежно задовбали знайомі друзів, колег, родичів та інші паралельні мені люди зі своїм бажанням потрапити в телевізор!

— Слухай, ти знімаєш зараз репортаж про китайський Новий рік? Зніми мене!
— А що саме ти можеш розповісти?
— Ну, я можу… Е-е-е… Можу…
— Спасибі, немає.

Ображається.

— Ти ж поїдеш в театр, де буде прем’єра нової вистави з [відомим актором]! Візьми мене на зйомки, я у нього автограф візьму!

Так, відмінно! І поки ви, прилипала, будете доводити приїхала знаменитість своїми розпитуваннями і сованием папірців на підпис, я зі знімальною групою в сторонці постою? Ні вже.

— Да ладно тобі, візьми нас на виставку в цей музей! А то там квитки страшенно дорого коштують, а ти ж на халяву можеш пройти, так? Ну, ми тихенько з тобою…

О так! Тихесенько. І будете лізти в кадр, тикати в шедеври брудними пальцями і ржати над наготою скульптури Аполлона. Йдіть до біса!