Червонувато-біле

49

У видання, де я до недавнього часу працювала редактором відділу, змінився власник. Отже, я в пошуку нової роботи. Таке відчуття, що ЗМІ об’єдналися то з цирком, то з театром абсурду.

Редакція № 1. Співбесіда призначена у вівторок в 11 ранку в одному з великих офісних центрів. В 11 двері потрібного кабінету, наглухо замкнені, і мене за всіма ознаками не чекають. Телефоную на мобільний собеседователю — трубку не беруть. Через дві хвилини передзвонюють; коли я пояснюю, хто я і чого хочу, отримую відповідь пом’ятим голосом: «А що, вже вівторок, так?» Побажала людині легкого похмілля і відправилася додому.

Редакція № 2. Дуже доброзичливий чоловік невизначених років і сексуальної орієнтації натхненно розповідає про новий проект, присвячений моді, в який він і набирає команду. Я в захваті: робота передбачається цікава, зарплата відмінна… «Тільки от, — скромно запитує, похнюпившись, роботодавець, — у вас випадково редакційного посвідчення з минулого місця роботи не залишилося? А то у засновника проблеми з законом, ми ніяк не можемо офіційно оформити редакції! Але ви не турбуйтеся, вони все одно нічого не доведуть!»

Редакція № 3 спантеличила тестовим завданням, що звучить приблизно так: «Я в минулому році був на семінарі в Німеччині, там виступав лисий дядько в окулярах, лекцію читав. Треба придумати питання для інтерв’ю з цим мужиком». Судячи з того, що на питання, як звали чоловіка в окулярах і про що була лекція, мені не відповіли, їм був потрібен не редактор, а екстрасенс.

Редакцію № 4 мої професійні навички влаштували, однак якісь невідомі мені принципи не дозволили повідомити умови оформлення чесно. «Оформлення у нас повністю біле! Офіційна зарплата 15 тисяч, решту — в конверті». Спроба з’ясувати, чи все-таки «повністю біле» або «інше в конверті», призвела до того, що на роботу мене не взяли.

На цей тиждень призначені співбесіди в редакціях №№ 5, 6 і 7. Я навіть не намагаюся передбачити, що може чекати на мене там, тому що думаю, що вже нічому не здивуюся.