Дурдом на виїзді

66

Довелося якось влітку працювати провідником на РЖД. Про те, як мене задовбали пасажири, я з задоволенням розповім вам.

— А скільки стоїмо? А коли відправлення?
— Яка станція?
— Ми запізнюємося? Сильно?
— А скільки буде станція ХХХ?
(То розклад пасажири не дивляться, то йому не вірять. Часом питання задають по черзі тридцять чоловік, выползающих з вагона. Трохи набридає.)

—На яку сторону вихід?
(Звідки мені знати, з якого боку перону ми під’їдемо?)

— Є окріп?
(Градусник на титані вони в упор не бачать! Окріп у мене був постійно.)

— Чому не відкриваються вікна в третьому і шостому купе?
(Аварійні вони. Нєфіг на плацкарті їздити!)

— Все тримають червоні прапорці. Демонстрація?
(Звичайно, а ще ми піонери. Слава КПРС!)

— Спите?
(Вже немає, @#$.)

— Є в цьому поїзді нормальні вагони?
(РаЕкшн те, що у вас ще нормальний вагон. Деякі їхали без світла.)

— Де вагон-ресторан?
(Немає! *злобно сміється*)

— Можна кухлик, ложечку, стаканчик?
(Видаю, тільки б відчепилися. Добре, що ніхто не знає, що в купейному вагоні є ще й тарілочки, виделки, ножички, шашечки, шахи та доміно. Чорт, проговорився.)

— Ви з ЛИЖТа? У вас практика?
(Просто набридли такі питання.)

— Що там у туалеті?
(Ну-ка, подивимося. Матусі, хтось за собою не змив! І заради цього варто смикати провідника?)

— Можна я відкрию двері на ходу?
(Запитує тітка з двома малюками. У неї, напевно, діти зайві. А двері вона потім все-таки відкрила. Довелося прогнати, мені карапузів шкода.)

— У мене квиток до Сочі, але мені треба доїхати до Хости…
(Нічого не знаю — вилазь в Сочі.)

— Кондиціонер працює?
(Розмріялися.)

— Телефончик можна зарядити!
(Легко! З вас полтинник.)

— І вам потім назад їхати? Ви хоч на море встигаєте скупатися?
(Невже хоч хтось проявляє співчуття?)

— Чому закриті туалети?
(Ну забув я їх відкрити, потерпіть трохи. За правилами санітарна зона — півгодини від станції.)

— Туалет відкритий або зайнятий?
(Звичайно, зайнятий! Як він може бути не зайнятий в плацкарті?)

— Запізнюємося, чи що? А ми вчасно на станцію прибуваємо?
(Я повинен кущиків визначати, наскільки ми запізнюємося? Могли наздогнати запізнення, могли ще сильніше відстати.)

— На цій станції бабки рибку продають?
(Ось вже питання так питання…)

— Ми стоїмо?
(Це питання увігнав мене в повний ступор. Показую у вікно: їдемо, милі, їдемо!)