Двічі два: так буде пять!

42

Як і всі бюджетні організації, ми звітуємо про наданих людям послуги цифрами. Міністерство дивиться на цифри. Якщо показник великий, значить, треба вливати більше бюджетних коштів, якщо дрібний — хрін вам.

Так от, начальство вимагає від мене вчиняти дії по збільшенню цих цифр. Ну, збільшити-то не проблема, було б бажання. Я трудоголік і дуже люблю свою роботу. Особливо це стосується оптимізації, яка спрямована на поліпшення життя інших. Місяця через два напруженої роботи в неробочий час готую цілий доповідь. У ньому прораховано все до найдрібніших подробиць: що зробити, як зробити, до чого призведе, аналіз, дані… В ході такої оптимізації та цифри піднімуться, і нашим співробітникам стане простіше в роботі, а людям — взагалі казка.

Що ж ви думаєте? Начальник не читає цей доповідь, не вникає в його суть. Завдання ставить виконувати такі, які, навпаки, погіршують життя всім. Вже втомився сперечатися і доводити, що хотілки начальства приносять шкоду. Мене вже починає трясти від фраз: «А мені так подобається! Робіть, як мені подобається», «Мені так хочеться».

Найцікавіше, коли цифри з-за цих хотілок падають, і треба звітувати. Ось тут включається броня капітальна.

— Не, я такі цифри не приймаю.

— Цифри такі маленькі, тому що такі завдання виконані за вашим хотінням, незважаючи на наші попередження.

— Ні, ви неправильно вважаєте, ви не вважаєте…

І хмара інших причин, за якими цифри невірні, хоча всі документи однозначно вказують на причини спаду. Цифри приймаються тільки ті, які хоче бачити начальство. Які цифри? А намальовані від балди!

Колектив наш звик і вже не звертає уваги. А мені соромно. Мені соромно за таке гівно, яке сидить і заважає всім — нам, вам… Чому не списують цих динозаврів і не дають дорогу молодим, грамотним, адекватним фахівців, які люблять свою роботу і роблять все, щоб стало хоч крапельку краще?