Джип не птах, Кавказ не закордон

16

Було діло в самому початку дев’яностих. Наша фірма, серед іншого, займалася американськими автомобілями — в тому числі броньованими — і радіотехнікою, аж до бойової (широкосмугові сканери, частотоміри, транковую зв’язок починали в Росії і так далі). Зрозуміло, всякі вузькоспеціальні купували всякі прибамбаси конкретні люди, а масовий клієнт брав простіші — ну там, рідкісну «американку» яку, щоб у рідному селі бути першим хлопцем, або десяток радіостанцій — охорону озброїти.

Особливо гарні були у нас клієнти з Кавказу.

Один, наприклад, купив найдавніший Плімут лише тому, що в ньому замість звичайної тоді магнітоли на стандартних касетах, була магнітола на вкрай рідкісних і практично не зустрічаються у нас касетах вдвічі більшого розміру. Іншими достоїнствами машина не мала.

— Навіщо?
— Ні в каго нет, а у мена будэт!

Він же був автором найменування «Джып Шырокий» — вибирав чергову машину і відмовився від Cherokee наступним чином:

— Хароший машина, тільки падає.
— Тобто?!
— Дуже хароший машина — салон шкіра, широкі колеса, цвэт мэталик, але падає. Не візьму.

З подальшої розмови з’ясувалося, що означає «падає» — один із знайомих покупця на такому джипі поїхав у прірву…

Інший довго-довго розглядав всі портативні та автомобільні радіостанції, розпитував нас про дальності, про умови прийому-передачі в горах і, нарешті, вибрав станцію досить рідкісного в ті роки діапазону, який в його рідних краях однозначно не використовувався. Причому рівно одну.

— Вибачте, але потрібно як мінімум дві станції — щоб було з ким розмовляти!
Відповідь був сповнений неймовірної гордості:
— Я знайду з ким!