Королівство кривих дзеркал

47

Коли вдивляюся перед виходом з будинку в дзеркало на шафі, я бачу там людини. Цілком симпатичного та придатного для виходу в люди.

Коли приходжу на ринок, у тамтешніх дзеркалах теж виглядаю цілком приємно, навіть коли їх тримають переді мною на вазі під дивним кутом. Ще й продавець додатково тебе расхвалит, як імператора, щоб надихнути на покупку. Йдеш з речами, а іноді з парочкою незапланованих і в хорошому настрої.

А раз на півроку-рік мені хочеться купити щось в торговому центрі. Приїжджаю, вибираю речі, заходжу в роздягальню і, власне, роздягаюся. І бачу… чудовисько. Розпливлося, з в’ялою шкірою, червоним обличчям. Я не бачу жодного свого достоїнства, одні недоліки. Але мало цього — обрана річ перетворює мене в ще гірше чудовисько!

Що далі приміряти і вже тим більше купувати після цього не хочеться. У мене псується настрій, вилазять всі забуті було комплекси, і навіть по вулиці потім ходити ніяково: невже я правда так жахливо виглядаю?! Після такого я ще кілька місяців в одягові магазини ні ногою.

Хлопці, ну що за справи? ТЦ побудований за всіма правилами маркетингового мистецтва. Яскраві вітрини, захоплюючі ганчірки. Як можна було втратити при цьому найважливіший етап покупки?

Я не знаю, світло там неправильно поставлений або криві дзеркала. А може, це зі мною щось не так. Ось тільки підозріло пустують тамтешні магазини одягу… В будь-якому випадку, задовбали!