Мама сказала треба

60

Працюю в музичній школі концертмейстером і викладачем. До зубовного скреготу задовбали… Ні, не діти. Їх батьки.

Хлопчик, другий клас, 8 років. Мама сидить на уроці. Показую, як працювати над складним пасажем, акцентую увагу на тому, що треба відпрацювати окремо складні місця. Наступний урок — віз і нині там. Займався? Займався. Займався, як показувала? Ні, ганяв від початку до кінця. Чому мама не проконтролювала? «Ну, він сам повинен займатися, взагалі-то!» Окей, тоді навіщо сидіти на уроці? Чекайте у вестибюлі.

Кадр номер два. Хлопчик, другий клас, 8 років. У першому класі чесно заявив, що в музичній школі вчитися не хоче, йому більше подобається ходити на плавання. Не питання, потреби і бажання у всіх різні, ходив би спокійно в басейн, але мама вирішила, що він буде вчитися. Сама, до речі, поїхала працювати в сусіднє місто. Перший рік товариш ще сяк-так ходив, на другий став відверто прогулювати місяцями. Спроби пояснити мамі, що не варто мучити дитину, якщо йому це не потрібно, успіхом не увінчалися. «Він буде вчитися, я йому так сказала!» При цьому крім горезвісного «я сказала» з її боку Екшн ніяких.

Кадр номер три. Три дівчини у віці 15, 13 і 10 років. Не платять за навчання майже всі півріччя, хоча оплата, як у багатодітних, у них 500 рублів на місяць за всіх. Коментарі батьків: «Ой, ми забули», «Ой, ми втратили квитанції» і апофеоз «Ой, у нас грошей на це немає». Раз немає грошей — навіщо йшли в школу?

Кадр номер чотири. Дівчинка 9 років, педагог готує до її конкурсу. Призначає додаткове заняття у вихідний (безкоштовне, до речі). За дві години дзвінок: «Ой, ви знаєте, ми не прийдемо, ми тут в торговий центр збираємося поїхати, туфельки купити». Розумію, пріоритети у всіх різні, але конкурс і ТЦ — це вже занадто.

Кадр номер п’ять. Дорослий чолов’яга 16 років. Не збирається ні кидати школу, ні закінчувати її хоча б на трійки. Прогулює уроки. В черговий прогул дзвоню мамі дізнатися, де синочка. Через п’ять хвилин мама телефонує і влаштовує скандал — синочка тільки що по телефону сказав, що сидить у мене на спеціальності, як я посміла її обдурити. У відповідь на мої запевнення, що синочку я три тижні взагалі в очі не бачила, маман не розгубилася і одразу видала нову істерику — чому він не у мене на уроці і чому він до мене взагалі не ходить. Чесно кажучи, до кінця розмови я навіть заплуталася, хто мама, а хто педагог.

Дорогі батьки! Зрозумійте, 90% шкільних проблем ваших дітей — це проблеми вашого ставлення до власних дітей і їх занять. Спасибі адекватним мамам і татам, яких хоч і не так багато, але вони є. Решта — задовбали!