На експатів сподівайся, а сам не зівай

19

Я вже п’ять років постійно живу в Індонезії. Так, на Балі. Я тут працюю. І так, мене задовбали туристи з постійно однаковими питаннями. Але мова не про них, тим більше що сама я колись була тут новенької. Допомогти людям не складно, коли вже все знаєш.

Реально задовбали «розумники», які намагаються тут нелегально працювати. У законодавстві Індонезії чітко написано: іноземцям заборонено працювати на території цієї країни без спеціального дозволу. Воно називається «китас», робоча віза. Але є сотні і тисячі росіян, які вважають, що це їх не стосується, що їх пронесе.

В результаті кожен місяць ми (російське ком’юніті) збираємо тисячі доларів на хабарі і відкуп, щоб цих розумників не били у в’язниці і тупо депортували без кримінального терміну. Скільки можна?

Сьогодні черговий фотограф, якого взяли прямо на пляжі в момент передачі грошей, дзвонив з в’язниці з повідомленням, що його б’ють співкамерники і якщо він не заплатить тисячу доларів завтра до ранку, то вб’ють. І ось що робити, блін: дозволити людині померти страшною смертю або знову бігати збирати викуп?

Як же це набридло. Співвітчизники їдуть без медичної страховки, без дозволу на роботу, без «грошової подушки». Ще й вихваляються один перед одним, як зуміли втекти від поліції. У результаті будь-яка аварія, проблеми з поліцією, а вже тим більше якщо спіймані на нелегальній роботі — це затримання, в’язниця, величезні хабарі. А у кого просять? У батьків і у нас, експатів. Мовляв, скиньтеся по рублю, щоб товариш відкупився від криміналки.

А всі ці герої, які тут перший раз сідають на байк? Так, само собою, це найлегший і найдешевший спосіб тут пересуватися. Але, блін, тут трафік як в пеклі, потрібно дуже добре розуміти, на що подписываешься. В результаті десятки випадків: «Ой, я в лікарні, скиньтеся, хто скільки може».

На сто таких героїв кожний місяць не напасешся рублів. Люди, робіть страховку, блін, думайте головою! Як же ви задовбали тут помирати!