Настуся і Марфушечка-серденько

21

Мою задолбашку одна з колишніх викладачок назвала «Культом молодшого дитини». Серед численних властивостей цього «культу» особливо виділяються наступні.

1) Занурення у молодшого. Інакше кажучи, після народження другого (третього і далі) дитини, на старшого, середнього та ін. часто кладеться великий і товстий. Життєвий приклад: вже в п’ятирічному віці, коли у мене народилася сестра, я відчувала себе чужою і покинутою, тому що мною просто перестали займатися. Будь-яка дія, яку я робила аж до перехідного віку, було спрямовано на привернення уваги матері й вітчима, розчинилися в молодшій. Пізніше прийшло усвідомлення, що, скільки не старайся, батькам буде глибоко паралельно на мої зусилля.

2) Друга ознака прямо випливає з першого. Цінності, успіхи та інтереси, часом — прямі прохання старших і середніх дітей тупо ігноруються. Закінчила одинадцятий клас. Природно, в кінці травня організували останній дзвінок. Покликала батьків, але вони заявили, що у них немає часу на цю дурницю (хоча свято було у вихідний і в похмуру погоду). Зате коли молодша сестра повинна була грати маленьку роль в шкільному спектаклі (вийти наприкінці вистави на сцену, вклонитися і встати в сторонці), — хором взяли відгул на роботі, прикрасили машину як на весілля, найняли оператора і зняли кафе.

3) «Краще — маленьким». Тут, я думаю, зрозуміло: все найкраще — молодшим, а іншим — за залишковим принципом. Причому іноді ця риса набуває воістину фанатичний характер або зЕкшн снюється на шкоду старшим і середнім дітям. Кожен раз, коли приїжджають мати з сестрою, мені доводиться ховати новий одяг, улюблену взуття та прикраси, плюс до того — ставити пароль на ноутбуці. Причина проста: після приїзду сестричка першим ділом вичистить половину шафи з одягом, «упакує» в зворотний шлях знайдені брязкальця і туфлі на підборах (пофіг, що у мене 35-й розмір ноги, а у неї — 40-й, «вони ж такі красиві»), а комп’ютер моментально виявиться загидженим «Симсами», Rammstein-ом і іншими речами, які я не переварюю.

Все б нічого, мені не в падлу віддати сестрі пару речей, які не ношу сама. Але останній їх з матір’ю приїзд — випадок взагалі з ряду геть. Я — гравець зі стажем. Ще й вчуся основ анімації. І є (точніше, була) у мене давня мрія — купити собі, як мінімум, потужний стаціонарний комп’ютер, як максимум — ще та ігрову приставку, а ноут пристосувати для роботи. Вибачте якийсь егоїзм, але, по-перше, мені проходжень на Ютубі не достатньо. По-друге, нормальне програмне забезпечення для створення анімації вимагає потужного заліза. По-третє, кожен знімає стрес після роботи по-своєму (а працювати з дітьми з ОВЗ — той ще стрес). Ну і, по-четверте, один комп і для дому, і для роботи — просто незручно.

Так от, з першого курсу я відкладала певну кількість коштів зі стипендії/ зарплати. Сума невелика, але зате зароблена самостійно. Проте, відкривши нещодавно схованку, щоб в черговий раз поповнити його вміст, я не виявила там грошей. Зате виявила нову шкіряну куртку на вішалку і нові чоботи в прихожій. На моє пряме запитання мати спокійно сказала «Ну, „sister’s name“ так нову курточку хотіла, от я і взяла зі схованки гроші. Я, до речі, ще твій кулончик, який ти собі на Новий рік замовляла, здала в ломбард, і чоботи собі купила. Оціни, тобі подобаються?»

Коротше, кулон свій я повернула, а «родичок» в той же день вигнала з дому.

4) Гіпертрофоване ставлення до успіхів дитини молодшого. Будь досягнення (навіть незначне) молодшеньких повинно сприйматися як подія світового масштабу. Намалював якісь каракулі на шпалерах — «майбутній Айвазовський, треба негайно на конкурс талантів надіслати», правильно розв’язав задачу — «вундеркінд, вимагаю Нобелівську премію дитяте!!!». Старших при цьому починають мало не гнобити, постійно тикаючи носом в те, що роблять молодші, і нескінченно порівнюючи з ними.

Відразу після захисту диплома телефоную матері, з придихом розповідаю про успіхи. Але, замість, хоч стриманих, але привітань, чую чергове: «Теж мені, досягнення… Ось у „sister’s name“ пятерочка за контрольну з математики, а ти навіть диплом не змогла нормально захистити. У тебе як завжди». Знак настрою відразу змінюється на протилежний. Я не сперечаюся, відмінні оцінки — в будь-якому випадку добре, але, твою дивізію, порівнювати контрольну у 9-му класі з захистом диплома, причому контрольну ставити вище — це, як мінімум, нерозумно і дуже прикро.

5) Гіперопіка. Дуже часто молодшим дітям створюють так звані «тепличні умови». Що це означає? За них роблять абсолютно ВСЕ. При спробі старшого і середнього дитини звернутися до брата чи сестри за допомогою, на них тут же натовпом накидаються батьки: «Ти молодшеньких не чіпай, вони ще маленькі» або «Ти що? Раптом він (а) поріжеться/ впаде/ подряпається?» і т. д.

Моїй сестрі 17, вона закінчує школу. І всі 11 років навчання домашні завдання за неї роблять батьки (ну і мене дещо коли залучають під приводом «допомоги»). Бо «Нехай неженка „sister’s name“ зайву годинку погуляє, а бабуся півночі не буде спати, вирішуючи завдання з алгебри і геометрії». Мало того, вона абсолютно не вміє вести домашнє господарство. Елементарно прийти зі школи і повісити одяг на плечі — це для неї незЕкшн сненне завдання. Що вже там говорити про щось більше — прибирання на письмовому столі або інший простий роботі по дому. Мої зауваження вона ігнорує, або відповідає: «Ти тут ніхто, і звати тебе ніяк. Приїхала тут, розумієш, раз в півроку, ще й зауваження якісь намагається робити». Ставила матері ультиматум типу: «Або вивчай її хоч якось вести господарство, або нехай вона відразу їде в общагу», — реакція аналогічна.

До чого я веду, дорогі батьки. Якщо у вас народжується молодша дитина, виховуйте його так само, як і старших та середніх дітей. Та й їм самим приділяйте таку ж кількість уваги, як і раніше. Повірте мені, і як дитячого психолога, і як постраждала від «Культу молодшого дитини», — жити з усвідомленням того, що сім’я вважає тебе «зайвою деталлю» — зовсім не цукор.

А поки — задовбали.