Навіки шестирічний

24

Крик душі педагога по імені Капітан Очевидність: «Батьки! Це ваші діти!» Дуже розумні, дуже дурні, занадто здорові, надто хворі — словом, ті, хто не вписується в стандартну шкільну систему. Всі вони, зауважу, хочуть вчитися в школі. Але багатьом елементарно заважають батьки. Іноді терпіти це просто нестерпно.

Милий, хоч і дещо загальмований хлопець, за паперів у восьмому класі, за років до шістнадцяти йде. Художник, відразу видно, бо малює безперервно і красиво. Почерк каліграфічний. Але писати він їм може тільки під дуже повільну диктовку, не відокремлюючи одного слова від іншого. І читати йому пекельно важко. Словом, по моєму рахунку шість років приблизно хлопцеві.

Діагноз батькам чудово відомий. Розпитати лікарів і вчителів, дізнатися, де є логопедична школа — до восьмого класу відмінником буде і юним даруванням. Та й зараз ще не пізно. Ні, це не наш шлях. Батьки знають тільки одне: спеціальна школа — це школа для дебілів. Діагноз від вчителів ретельно ховається, авось не помітять, а помітять, так ми на жалість натиснемо: хворий ж. У крайньому випадку в іншу школу перейдемо. Ура, у нас все як у людей, що син не дебіл, хоча писати-читати не вміє. І мама дивиться на мене відпрацьованим щенячим поглядом — вісім років тренувалася! — і каже: «Зробіть що-небудь, а то у нього на наступний рік держіспит! Та ви не хвилюйтеся, ми довідочку візьмемо, що він хворий». І навіки шестирічний…

Батьки, не з довідкою жити, а з неписьменним, соціально неадаптированным і вже цілком дорослим людиною, говорить вам педагог по імені Капітан Очевидність. Але без толку, без толку…