Не діставайся ж ти нікому

43

В одній онлайн-грі жила-була гільдія, тобто співтовариство гравців, в яке вони добровільно вступали. Гільдія була хорошою, грати разом було цікаво, а головне — люди підібралися цікаві, добрі і товариські.

Тільки голова гільдії, коли-то що її створила, з кожним днем ставав все більш і більш замкнутим, розмовляв мало, у спільних заходах не брав. А одного разу взяв та й заявив в загальному чаті:

— Я створював цю гільдію разом з трьома друзями. Два з них кинули гру, а тільки що її кинув останній. А гільдію я створював не для того, щоб вона існувала без друзів.

І — закрив гільдію. Натисканням на одну-єдину кнопку.

Неймовірно задовбали люди, подібні йому. Ті, хто створив/придумав/накреативил щось, а потім, розчарувавшись у початковим задумом… Ні щоб передати тим, хто хоче. Немає щоб дозволити своїм творінням зажити самостійним життям. Взяв і знищив.

Як би я хотів, щоб подібні історії не вибиралися за межі віртуальних світів…