Страва з німецьких диверсантів. Цю історію розповідав мій дід, пояснюючи за що його в перший раз нагородили

4

Історія, зустрінута в інтернеті. Далі — від особи автора

Цю історію розповідав мій дід, пояснюючи за що його в перший раз нагородили.
На початку Великої Вітчизняної війни на фронт потрапив колгоспник-сибіряк не зовсім призовного віку, років так близько шістдесяти. Тоді у військову м’ясорубку поповнення слали з усіх боків. Тільки б протриматися. В його документах значилося, що ніде ніколи не служив, військової спеціальності не має.
Оскільки був сільський, визначили його візником при польовій кухні. Раз селянин, значить з кіньми точно впоратися. Видали старовинну трьохлінійку часів громадянської війни і подсумок з патронами. Взявся наш пенсіонер доставляти їжу на передову. Робота нескладна, але дуже відповідальна, бо голодний солдат – не солдат. Війна — війною, а обід повинен прибути за розкладом.
Звичайно, траплялися і запізнення. А спробуйте не запізнитися під бомбардуванням! Вже краще кашу, нехай і холодну, але в цілості й схоронності довезти, ніж підбирати з землі гарячу рідину з розбомбленої польової кухні. Так він проїздив десь місяць. Одного разу, як завжди, поїхав візник у черговий рейс. Спочатку завіз обід в штаб, а потім і на передову потрусили зі своєю сивкой-буркою. Їхати від штабу до окопів було хвилин тридцять.
По рації на передову повідомили:
— Порядок, кухня виїхала. Чекайте! Ложки готуйте.
Солдати чекають годину, другий, третій. Занепокоїлися! На дорозі тихо. Бомбардування поруч не чути, а кухні немає!
Дзвінок в штаб. Зв’язківець відповідає:
— Не поверталися!
Послали трьох бійців за маршрутом прямування кухні. Перевірити, що трапилося. Через деякий час солдати спостерігають наступний пейзаж. На дорозі лежить убита кінь, поруч стоїть прострелена в декількох місцях кухня. На колесо кухні присів літній мужик і курить.
А біля його ніг складені сім німецьких трупів у захисних маскхалатах. Всі убиті — здоровущие мужики, чудово екіпіровані. Мабуть, диверсанти.
До штабу підбиралися, не інакше. Солдати очі витріщають:
— Хто це зробив?
-Я, — спокійно відповідає літній нестроевик.
— Як тобі вдалося? – не вірить старший групи.
— Проте, ось з цієї берданы всіх і постріляв, — візник пред’являє своє антикварну рушницю.
Відправили гінця до штабу, почали розбиратися. Виявився нестроевой пенсіонер потомственим мисливцем-сибіряком. З тих, хто реально білці в око потрапляє. Поки місяць їздив на передову, свою гвинтівку від зась робити гарненько пристрелял. Коли напали, сховався за возом і поклав всю диверсійну групу з свого бердаа.
А німці особливо і не таїлися, перли дуриком прямо на кухню. Зголодніли? Чи може, у візничого дорогу до штабу уточнити хотіли? Зовсім не очікували, що кволий російська дідусь їх одного за іншим тицьне носом в пил. Не знали фріци російського прислів’я «Воюй не числом, а вмінням!».
Нагородили потім пенсіонера медаллю і снайпери перевели. Дійшов до Праги, де після поранення був комісований. Після війни потім цю історію своїм онукам розповідав, пояснював, за що його в перший раз нагородили.
(с)