В хатинку Баби-Яги: Ловля мишей — це мистецтво!

103

В хатинку Баби-Яги: Ловля мишей — це мистецтво!
— Баюн! — покликала Баба-Яга. — Злазь з печі, справа є.
— Мені щось так погано з самого ранку, — заскиглив Баюн. — Голова паморочиться, в очах темно.
— Стане ще гірше, якщо ти цю хвилину не злізеш з печі!
Баюн зробив ображену морду і ліниво сповз з печі на підлогу.
— Чого зволите? — невдоволено запитав він.
— Давай, безсердечна, загадуй три бажання!
— Будеш бурчати, я тебе в лампу запихаю, — пригрозила Яга. — Вручну, без жодного чаклунства. Теж мені, Джин волохатий.
— Я, взагалі-то, золоту рибку зображував.
— Зараз мітлу візьму.

— Та що в тебе з настроєм, жінка? — здивувався Баюн. — Навіть пожартувати не можна — відразу погрожує застосуванням зброї до слабким і беззахисним верствам населення нашої хатинки!
— Нашої хатинки? — перепитала Яга. — Ти з печі впав?
— Вирвалося. Розповідай уже, чого сталося?
— Пам’ятаєш, про що я тебе просила тиждень тому?
— Дай подумати, — Баюн задумливо почухав себе за вухом, — а яке це було число?
— Дванадцяте.
— Ах, дванадцятого! А що було на вечерю?
— Холодець, — відповіла Яга, — з риби.
— Чудово пам’ятаю цей день, — Баюн мрійливо прикрив очі, — таке не забудеш.
— І про що я попросила пам’ятаєш?
— Зрозуміло, за кого ти мене приймаєш! Ось про що ти просила?
— Миша зловити.
— Миша зловити! — швидко повторив Баюн. — Ось бачиш, я все пам’ятаю.
— Так чого не спіймав? — втомлено зітхнула Баба-Яга. — Вона повзає під мостинами, скрипить ніж-то і спати мені заважає.
— Так я ту зловив, це вже інша. Розвелося, розумієш…
Яга насупилася і клацнула пальцями. Зі столу нечутно піднявся рушник, згорнулося джгутом і, гарненько розмахнувшись, ляснув Баюна між вух.
— Що за жінка! — вигукнув Баюн, косячи очима в різні боки. — Між іншим, є більш гуманні способи привернути увагу співрозмовника.
Кіт витягнувся і потряс головою, повернувши очі в звичайне положення. Після чого притиснув вухо до підлоги і прислухався.
— Нічого не чую, — пробурмотів він. — Може це ти скрипиш?
Другий ляпас рушником вказав Баюну, що його гіпотеза хибна.
— Спробуємо підійти до питання з іншого боку, — вирішив Баюн. — Мені потрібен шматочок сиру.
Яга відрізала шматочок сиру і простягнула його Баюну. Кіт закинув сир в пащу і почав задумливо його жувати.
— Що? — прочавкал він, піймавши недобрий погляд Баби-Яги. — Щоб зловити мишу, треба думати як миша.
— А чого пшона не попросив? — усміхнулася Яга. — Миші його теж їдять.
— Пшоно для лову пташок, — відмахнувся Баюн. — Багато ти розумієш.
Якщо принюхатися краще, Кіт повільно поповз по підлозі, зупинившись біля невеликий дірки в підлозі біля печі.
— Думаючи, як миша, я виявив вхідний отвір.
— В голові у тебе вхідний отвір, — закотила очі Яга, — а це — звичайна дірка. Їй вже років п’ять.
— Справді? — примружився Баюн. — Дивно, ніколи не помічав її раніше. Тепер мені потрібна банку сметани.
— За що тобі банку сметани, валянок? Ти одну мишу спіймати не можеш!
— Вона потрібна для справи! Лови мишей — це мистецтво, бабуся, і в мене в цьому досвіду побільше твого буде. Раз кажу, значить, так треба.
Яга поворчала, але поставила поруч з Баюном трилітрову банку сметани. Кіт жестом велів їй мовчати і уважно дивився на дірку в підлозі. Через пару секунд звідти визирнула миша, яку Баюн тут же схопив лапою.
— Під справи! — сплеснула руками Яга. — Своїми очима б не побачила, не повірила! Ану розказуй, в чому секрет?
— В цікавості, — усміхнувся Баюн. — Виглянула подивитися, чи дійсно ти добровільно дав мені цілу банку сметани — таку подію можна навіть з дивом порівняти.
Роман Сєдов