В океан впав ГЛОНАСС — добре, що не на нас

51

Знаєте, до минулої весни я працював у державній конторі. Причому не простий, а в провідній галузі. В тій, яка ГЛОНАСС запускає, ага. Працював в одній кімнаті з керівником, в обов’язки якого входила організація інформаційної діяльності підприємства. Ну, якщо простіше, то у його підпорядкуванні перебувала прес-служба — з усіма витікаючими наслідками.

Добре було тим журналістам, які мали в своєму телефонному довіднику номер прес-секретаря. Так, ці щасливчики отримували інформацію — більш-менш офіційну, яка пройшла узгодження у всіх представників бюрократичної ієрархії (читай: через три-чотири дні після події).

Добре було і тим, на дзвінок яких керівник відповідав (найчастіше помилково) сам. Можна було дізнатися багато цікавого і нового. Правда, нічого конкретного. Ні, він не погана людина, який не хоче давати журналістам інформацію. Просто старий пердун боїться за своє місце. Будь-яке зайве слово — квиток на заслужену пенсію.

Кепсько було тим, хто телефонів не знав — або знав, але тільки офіційні. На них просто забивали. Секретарка керівника іноді просто не брала зовнішні виклики, благо апарати на столі стояли круті, з визначником.

Такі люди (я впевнений, без винятку) вміють робити тільки дві речі: говорити про те, які вони заслужені, і намагатися всіма правдами і неправдами спокусити молоденьку стажерку з сусідньої кімнати. Інші вміння атрофуються за непотрібністю. Тому на запитання знайомих «Коли у нас буде працювати ГЛОНАСС?» я даю два варіанти відповіді:

1. Ніколи.
2. Цілком можливо, тоді, коли одного з таких посадять.

Господи, дякую Тобі, що я звільнився з цього пансіонату для дряхлеющих збоченців і влаштувався на нормальну роботу!