Вашу б енергію та в корисне русло

17

Як же задовбали всі ці скаржники, силами яких можна було б Екшн сно зробити життя трохи краще, якщо б цього захотіти. Кругом корупція, ями по коліно, неприбрані смітники, ліхтарі не горять на кожному розі, в половині під’їздів є 2-3 квартири з хуліганами та бешкетниками, а всі ці «фахівці по боротьбі» кошмарят радиоэлектронщиков, студентів і молодих мам з маленькими дітьми, які, ось жах, іноді, можуть довго кричати вночі.

Саме тому вас, «борці невідомо за що», основна маса населення вважає чимось на зразок шкільних ябед, піднімаючи на сміх і тикаючи пальцем, як у юродивих, а менша частина — яка стикалася з такими, як ви, — ненавидить, бажаючи смерті і невдач. І по заслугах. Не прикривайтеся своїми благими помислами «раптом що підірве», не треба. Ви сіре і боягузливий ніщо, здатне тільки пакостити тим, від кого не прилетить ответочка.

Жив я в студентські роки в трикімнатній квартирі, що залишилася мені від бабусі. Виділяються мені батьками грошей вистачало на комуналку і трохи на їжу, тому я вирішив підселити до себе приятелів. Двох моїх екс-однокласників, які навчалися в політесі і промишляли ремонтом компів, а також скупкою б/в комплектуючих до них і подальшим складанням більш-менш прийнятної техніки для продажу. В одній кімнаті жив я, в іншій — ці кулібіни, а третю перетворили в суміш майстерні і комп’ютерного клубу: там стояли чотири компа і стелажі з барахлом, з якого ночами збиралося що-небудь на продаж. Мені було весело і цікаво — бувало, що ми рубалися по локальній мережі в іграшки (середина 2000-х, інтернет дорогою і не скрізь був), я освоював збірку компів, «прокачує» комп’ютерну грамотність і просто весело проводив час.

Але ось один з таких «я буду скаржитися» запідозрив недобре. Йому нічим не заважали: не шуміли, музику не врубали, просто пару раз в день виносили-заносили системні блоки, монітори. Але 40-річний маразматик вирішив, що над ним збирають адронний колайдер, і почав із завзятістю, гідною кращого застосування, писати скарги у всі інстанції — від ЖЕУ до міліції. За цим послідували візити дільничного, пара нічних приїздів нарядів міліції, довгі відписки і навіть дрібні хабарі дозвільним міліціонерам, пильно який вивчав кожну детальку у нас в будинку. Благо я вчився на юриста, тому відразу ж придумав невеликий бланк договору купівлі-продажу для залозок, а хлопці змушені були лякати клієнтів цим договором — і все після того, як нас ледь не затримали черговий ідіотською скарзі пильного придурка, який вказав на нас як на скупників краденого. Середина 2000-х, нагадаю, могли просто заштовхати в камеру на тиждень за необережне слово.

При всьому при цьому збоку від того активіста гніздилася галаслива компанія студентів-спортсменів з місцевого педінституту, які кожен день пиячили, то влаштовували оргії. Скільки разів на них поскаржився наш «герой»? Один. Перший і останній. На наступний день він випадково зламав ніс і руку, невдало впавши зі сходів. Скаржник все зрозумів і більше спроб «лагодити світ» щодо тієї компанії не робив, оскільки від другого падіння міг би вже і не піднятися.

Наша ж історія тривала приблизно півроку, поки одному з моїх постояльців батьки не купили однушку і він не з’їхав, поступившись місцем нашому спільному знайомому з їх же групи — Кості, досвідченому хулігану під покровительством папи — колишнього серйозного злочинця. Після третього тижня візиту представників міліції та одного — санепідемстанції товариш скрипнув зубами, уточнив номер квартири «справедливого» і вийшов. Ніхто його навіть не смикав, не попросив бути обережніше. Ми знали, що чоловік пішов вирішувати проблему і вирішить її. Не знаю, як, на якій мові і наскільки законно він спілкувався з цим любителем псувати нам життя, але після цього всі скарги припинилися. Зовсім. Сусід якийсь час трохи накульгував, але Костя на всі питання відмахувався, докладно відповідаючи «обговорили життя, зрозуміли один одного».

«БлагоЕкшн ник» тут же вибрав собі нову жертву — молоду сімейну пару з п’ятого поверху, періодично подбиравшую в окрузі бездомних котиків, яку він звинуватив у змісті розплідника в квартирі. А ще через пару місяців на його машину впала цегла. З 9 поверху. Звичайно ж, всі переслідувані ним мешканці були поза підозрою — на ту сторону, де стояла його машина (чомусь на газоні), ні в кого з них вікна не виходили.

Яка мораль цієї історії? Вона проста — задовбали безглузді скаржники. Скаржтеся на осіб дивною національності, десятками живуть в однокімнатній квартирі; на явно недієздатної алкаша, здатного підірвати півбудинку забутим по п’яні газом; на п’яну компанію, засравшую під’їзд і лабающую на гітарі в 2 години ночі. Скаржтеся старанно, не шкодуючи сил. Навіть якщо вам зламають щелепу, то хоча б весь під’їзд буде вважати вас героєм. А поки ж ви сумовите і боягузливий істота.