Засуджений і небезпечний

29

Я боюся судимих. Всіх без винятку. Я навряд чи коли-небудь навчуся їм довіряти, тому свідомо буду їх уникати. Шановний автор з судимістю, я вам співчуваю, але ви серйозно не розумієте, що відбувається?

Невже ви наївно вважаєте, що у людей в масі своїй є бажання глибоко вникати, усвідомив засуджений свою провину чи ні? Чужа душа потемки, а сам факт судимості — ось він, реальний і дуже зрозумілий. І страшний. Мені банально страшно! Я не хочу гадати, чого від вас можна очікувати зараз. Я не стану вас обзивати, відкрито проявляти агресію та пліткувати з сусідами про те, що могло вас надихнути на поганий вчинок, але перебувати поруч з вами мені буде дуже некомфортно. І так, я свідомо обмежу контакти з тим, хто мене лякає.

Дуже багато виховані в переконанні, що в’язниця — це спосіб життя і спосіб думки (залишимо за рамками питання, чи так це насправді — навіть якщо немає, сила стереотипу-величезна!). А тому, якщо є серед засуджених хто «не такий» і перевиховався, він залишиться в сумному меншості. Таких дуже шкода, але — на жаль — і на них буде наклеєний ярлик більшості: «Неблагополучний! Небезпечний!» У нашому суспільстві в’язниця і все супутнє — це Екшн сно тавро на все життя. Дивно цьому дивуватися.

Дай бог вам зустріти добрих самаритян, які будуть готові вас приймати безумовно і «з чистого аркуша». Але світ в більшості своїй не такий. І не варто пред’являти претензії до того, що ми слідуємо нормальному інстинкту обгрунтовано остерігатися тих, чия поведінка колись було офіційно визнано ненормальним.